РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Аля задерла голову і з цікавістю чекала, що ж він робитиме далі.
А чудернацький гість тим часом змахнув руками і швидко-швидко щось забурмотів собі під носа. Аля прислухалась і почула дивні слова:
Недо-роби!
Недо-пиши!
Недо-почни!
Недо-лиши!
І недо-їж!
І недо-ший!
І в Недоладію
Мерщій!
Чоловічок задоволено потер руки. Потім зняв з лівої ноги черевика і почав засовувати його до кишені.
Черевик помістився, однак носком діставав самісінького підборіддя дивного чоловічка.
Тоді отой чоловічок, наче коник, стрибнув на підлогу, тупнув ногою і… зник!
Раптом щось підхопило Алю, й вона миттю вилетіла у розчинене вікно…
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
— Ти хто? — спитала голова звичайним людським голосом.
— Я — Аля, — отямившись від несподіванки, відповіла дівчинка. — А ти хто?
— А я Недоладько! — губи його розпливлися в усмішці.
І з кущів виліз кремезний, широкоплечий хлопчина. Стояв він, нахилившись набік, бо ліва нога у нього була коротша від правої.
— От такий компот! — ніби вибачаючись за свою зовнішність, сказав новий знайомий.
— Який компот? — не зрозуміла Аля.
— То в мене така приказка, — махнув рукою Недоладько, — не зважай!
— А-а-а, — протягла Аля. Тут вона знову згадала про стрілку на стовпчику і спитала:
— Ти часом не знаєш, що це за Недоладія?
— Ой, тепер я зрозумів! — не відповідаючи на запитання дівчинки, вигукнув Недоладько і ляснув себе по лобі. — Ти, напевно, тільки-що прибула! От так компот! А я дивлюся на тебе і нічого не второпаю. Бо хоч одна кіска у тебе й не заплетена, та дуже ти схожа на звичайну живу дівчинку!
— Як це схожа? Я і є звичайна жива дівчинка! — обурилася Аля.
— Як? Справдішня жива?! — не повірив Недоладько. Він так кумедно округлив свої неоднакові очі, що Аля голосно розсміялася.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
у якому Недоладько розповідає про дивні речі
Від подиву Недоладько гепнувся на траву, не зводячи з Алі очей.
— От так компот! — розгублено пробубонів він. — Скільки живу, ще ніколи не зустрічав у нашій країні справжньої живої дівчинки! Чим же ти так завинила, що потрапила сюди? — співчутливо запитав він.
— Завинила? Нічим я не завинила! — відповіла вона. — Хіба що позавчора розбила чашку з сервізу. А ще раніше без маминого дозволу ходила в кіно. А перед тим загубила в снігу рукавиці. Невже за це можна потрапити сюди?
— Ні, ні! От так компот! Зараз я тобі все поясню! — вигукнун Недоладько і зручніше вмостився на горбочку.
— Знаєш, що це за країна? — таємниче почав він. — Тут живуть не доведені до ладу справи! Так, так, усі недороблені справи! Хтось там у вас щось не доробив — гульк! — і вже воно тут! Ось мене, наприклад, не домалював один хлопчик, — і він показав на те місце, де мало бути ліве вухо, — і тому я тут. А збирає сюди недороблені справи карлик Недочеревик. Він уміє чаклувати…
— Зачекай, зачекай, на голові у нього — червоний ковпачок, а на ногах — величезні черевики? — перебила його Аля.
— Так, так, це він! Але дивно — раніше він забирав тільки те що не доробляли люди. А от щоб переносити до Недоладії людей — такого ще не було! Можливо, він схопив тебе за те, що ти косу не доплела?
У Алі в кишені ще й досі лежала стрічка для другої кіски. Вона засунула її туди ще вдома, бо сподівалася заплести пізніше.
Але дівчинка вже почала здогадуватися, чому потрапила сюди. «Напевно, це через бабусин рушничок», — подумала вона.
І раптом сплеснула руками, бо згадала, що сьогодні бабусін день народження і всі, мабуть, уже сідають за святковий стіл. Її напевно, шукають, мама хвилюється…
— Недоладьку, мені треба швиденько повернутися додому.
Лагідні очі Недоладька з сумом подивилися на Алю.
— З цієї країни немає дороги назад, — відповів він. — Хто потрапить сюди, тут залишається назавжди.
Як це — назавжди? Які дурниці! — занепокоєно вигукнула Аля. І раптом зрозуміла, що Недоладько не жартує.
— Невже ніхто не знає дороги звідси? — злякана дівчинка благально поглянула на Недоладька.
— Я тільки знаю, що на північ від Недоладії живуть абияки, на захід якоськи. А з півдня і сходу Недоладія межує з великою країною сяк-таків. Це величезні дикі краї. На мандрівників там чигає безліч смертельних небезпек. Це все, що я знаю.
Недоладько замислився.
— Взагалі, можна спробувати… Розумієш, який компот… Недоладією править Недороль Десятий. Кажуть, що він добрий, хоч мені в це не дуже віриться. Але спробувати можна. Можливо він допоможе тобі вибратися звідси.
— А де він живе?
— У своєму замку в столиці Недоладії — Недограді. Якраз я йду туди. Якщо хочеш — ходімо разом.
— Пішли! — погодилася Аля.
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу і кінця.
«Так ось чому мені так радісно! — подумала дівчинка. — Віходить — дуже приємно розпочату справу доводити до кінця.
— Ось ми й прийшли! — перервав її роздуми Недоладько.
Він зняв капелюха, кумедно відставив праву ногу і жартівливо вклонився дівчинці:
— Вітаю вас, шановна мандрівнице! Ви прибули у столицю найнедоладнішої у світі країни!
І справді, перед ними у широкому видолинку лежало місто.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
у якому Аля все більше дивується диву
Але ж і місто це було!
Таке місто може приснитися тільки у кошмарному сні!
На кривулястих вулицях безладно стояли не будинки, а які розвалюхи.
Один будинок наче ножем перерізаний навпіл. У кімнаті на четвертому поверсі на трьох ніжках стояв стіл, а четверта висіла в повітрі. На випадок дощу будинок увесь був укритий різнокольоровими парасольками.
«Яка безглузда вигадка, — подумала Аля, — Коли піде дощ, вода з парасольок усе одно стікатиме в кімнату».
Далі стояв будинок без вікон, без дверей. «Як вони там живуть у темряві? — пожаліла Аля його мешканців. — Напевно, весь час палять електрику». Та тут Аля завважила, що жодного стовпа з ліхтарями ніде не бачить. «Ой, у них, мабуть, зовсім електрики немає!» — здогадалася вона.
По вулицях ходили перехожі. У кожного з них чогось не вистачало: або взуття, або одежі, або волосся на голові. Чи просто ґудзика, комірця, краватки, чи шнурка у черевиках.
Та найголовніше — їм не вистачало усмішок. Усі в цьому місті були похмурі та невеселі.
«Та й справді,— думала дівчинка, — які можуть бути веселощі, коли у тебе чогось не вистачає!»
Нарешті Недоладько зупинився у вузенькому провулку перед вивіскою, на якій було написано:
НЕДОТЕЛЬ
Цей Недотель скидався на довгий кривий сарай із маленькими перекошеними віконцями. Прихилившись до одвірка, на порозі Недотелю стовбичив якийсь товстун у шкіряній безрукавці. Одна колоша його штанів була довша за другу.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
у якому Аля вперше чує про Першого Недорадника
Поки Аля розглядала товстуна, Недоладько привітно потиснув йому руку.
— Здоров був, Недоштаньку! — посміхаючись, говорив він. — Ну, що тут у вас нового скоїлося?
— У нас завжди все по-старому! — знехотя мовив товстун.
— Зате поглянь, з ким я прийшов! — Недоладько повернувся до Алі.
Та Недоштанько вже обдивився дівчинку, тому навіть не ворухнувся, тільки буркнув:
— Дівчисько як дівчисько.
— Е, не кажи! Дивись уважніше, старий буркотуне. Це справжня жива дівчинка!
Тільки тепер Недоштанько таки здивувався. Він навіть обійшов довкола Алі, щоб краще її роздивитися.
— А як вона сюди потрапила? — ошелешено запитав він.
— Саме цього ні я, ні вона не знаємо, — здвигнув плечима Недоладько. — Головне, що вона хоче звідси вибратися.
— Ти ж знаєш, хто потрапляє сюди, той звідси вже не вибирається, — спохмурнівши, повторив гладун і повернувся до Алі. Вибирай собі кімнату і живи, — кивнув він на будинок. — Можу запропонувати цілком пристойне помешкання. Щойно звільнилася кімната, всього-на-всього без дверей.
— А як же там живуть без дверей? — вперше розтулила рота Аля.