Як пахне – звук – буття, що – долина΄[21]
Працює – над годинником – дзиґар,[22]
Нема – коли – й пляшчини, що – кагор.
Час – вивітрився, – кілька – кучугур
Та горб на плечах, – для майстерні – герб.
Заснув на дзиґлику – лихий – порадник,
Ногою геть – і рідне, і нерідне.
Дроти – над дахом – вагонеток – з ру΄дні.
Вилоги – дня – від покладів – природніх.
Рибалка над струмком – додому – вилов,
Зозуля – груш – на вербах – накувала.
Й до зірки – міст – на палях – вдалині. —
Як – пахне – звук – буття, що – долина΄.
Де є – джерела, із яких – майдан
Бігун – бар’єр, аж – завидки – беруть.
Замість – світила, в небі – зяє – рот.
Навколо – густо – світлова – кора.
Пік існування: жодних правил гри.
А серце – ще – ніяк – від ошелешень.
Взнаки дається – мілководний – лишок. —
Від обрію – лишилася – калюжа —
В процесі – відмирань – і відмолоджень.
Та скрізь – поволі – утвори – кремезні,
Що – мить тому – по скверах – світ – мімозний.
І хмаросяги, кольорові – бутлі,
Що – звикли – доти – линтварі – дубити,[23]
Крокують – по – одинці – хто – куди,
Де – є джерела, із яких – майдан.
Щоб – бодай – мить – свідомість – світла – вдих
Із циклу «Відозви»
Райони – хмаросягів – торботряси,[24]
Цивілізацій – нестабільний – трусок.
Хоч порт – вирує: крани – й альбатроси. —
Одних – звитяги, інших – лихо – трусить.
З бальконів – в горщиках – цвіте – ляванда.
Каліка – у візку – справляє швенді.[25]
У мізках – знову – гін – до форм – первинних.
Загусто – мертвих, й жодного – подзвону. —
Як пальцем – ґудзик, – й світ – на лабузиння,[26]
Мала – великою – одразу – зона. —
За те, що – нахилів – занадто – диких. —
Й чекають, аби – злу – поїхав – дах,
Щоб – бодай – мить – свідомість – світла – вдих.
І про – грозу
Двоє базік – на небо – зирк – та зирк:
З кількох – вогнистих – картоплин – гроза —
Без жодних – попереджень – і цезур, —
Візок – з кістками хма΄рок[29] – до озер,
Де голови, як – із окропу, – риба,
Яка – почула – Єрихонські – труби. —
Й навкілля – знов – новий – хребет – і ребра. —
Прогулюється – із дівчиськом – робот.
Й де – дійсність – намацальна – закоротка,
Там – Провидіння – сил – рухомі – грудки,
Що – за – дороговкази – і закляття,
Які, – як треба, – й лютих – тигрів – з клітки, —
Хоч – перш, ніж – їх – поновно – в глухий – кут,
Стихії – нишком – партію – в крикет.
Амур – в пісочку, що – підкови – гне
Глухий район, а – із вікна – бельканто.
І кожен – звук – гірські масиви – кондор.
Від існування – лічені – секунди. —
Ворушиться – в кущах – природи – кендюх.
Атланти, що – з-під брили – вхід – до банку,
Як стихне, – колискову – в дві – гребінки,
На сходах – до каналу – з псом – спить – бенькарт. —
Над ними – обома – долоню – бункер.
Буття, – не часто, – виправля – й описку.
І на стежину – рятівну – і пасквіль. —
Дійсність – бар’єр, та – дух – не знає – греблі.
Й дитячий – погляд – і навіки – згрубле.
Знов – вздовж – галактик – все нові – вогні:
Амур – в пісочку, що – підкови – гне.
Єдине серце – мандрівний – атол
Із циклу «Відозви»
Ще – світ – не світ, а сурми, що – кришталь,
Який – стежки – крізь – тлін – і сліпоту.
Єдине – серце, – мандрівний – атол, —
Яке, – хоч – й тіло, поза – межі – тіл —
Й за вуха – тих, хто – в немощах – капарить,[30]
Вряди-годи – за парашутик – й пір’я.
Дарма що – двері – в невимовне – поруч, —
Прочинені, – й останнім, які – перші. —
І річка – віник, й Авгієві – стайні
Аж сяють. – Й промінь – в суліях – настої —
Для свята, що – еони – на марниці
В процесах – переміщень – і стагнацій. —
Мізерний – вузлик, – й знову – карусель, —
І сад – цвіте. – Й нові – канали – сил.
Зсуви
На пральній дошці – ще – білизну – будні,
З-за хмаросяга – на пів неба – бадя.[31]
Зникає – місто – у погодній – бодні. —
Вага, що – рівнодення – пообіднє.
Знов – мапу – існувань – розчиномет. —
Поверхню – хвиля – й те, чого – нема.
Принишкло – прицвяховане – й німе.
И коріння – закладають – динаміт.
Дівча – на дійсність: «цур тобі – і пек!» —
Яка – ніяк – не лізе – під ковпак.
Лиш усміхається – блакиті – мічман,
Котрий, – ногою – спогадів – курмаччя,[32]
Хоча – стріла – чека – й серед кодол:
«Ти – тільки – ти! – І вже – рука – багдаль[33]
На коротких – і довгих – хвилях
Із циклу «Ненормовані відтинки»
Не дійсність – крани; – час – перебудови.
З ніг – валяться – спузири[34] – і склодуви.
Дозорці тліну – не виходить – з дива:
У шапокляках – з фіфами – удави. —
Від вічности – ледь – невеличкий – змилок,
Який – за борт, як – корабель – до молу. —
Й на тому – місці – сад – й город, де – мальви.
Й на мить – весь світ – у роті – карамелька.
Хоч – поруч – барва – пік буття – спроквола,
Навкілля – підіймаючи – на вила. —
Й на інший лад – свідомість – і літопис,
Де – ще – пропасниця – пів літа – тіпа —
Й примат – в долонях – звук – перетира,
Задіявши – нечинний – електрод.
Галака[35] – світ
Із циклу «Ненормовані краєвиди»
Із автомата – у каварні – джаз.
Крізь – соломинку – дві школярки – джус.
В кутку – друзяки – підлітки – маджонґ.
Кінь – зі стіни, – мальований, – ірже,
Сідаючи – на стільчик – волохатий —
Під дубом, за яким – томатом – хутір, —
Й дідусь – з ковінькою, що – око – хитро,
Чи – кіт, – не впавши, – верхом – по штахету.
Трави – зелене – мерехтить – волосся,
Де – вдосвіта – хмарина – пролилася.
В бік парку – віддаляється – фальцет.
Спідниця тітки – гнізда – горобців. —
Галака – світ, вибулькує, – лящить,
Викрешуючи – за΄мки – із ніщот.
Й свідомість: юна – відьма – на мітлі
Усесвітів – пласкі – акордеони —
Матерію, що – береги – туманні, —
На – диски – й сфери, – існування – іней.
Що – макотирю[36] небуття – імунну.
Й одразу – папороть, – і серце, – й мозок,
Де – щойно – хаос – скрізь – свої валізи,
З яких – і духи, й ящури – вилазять,
Нових площин – виповнюючи – лузи.
Аж видно: іншу дійсність – розкуйовда,
Що – сам – на колесі складчастім – їде,
Пришвидшуючи – існування – цирк,
Котрим – часами – й просвітків – моцар,
Який – всевиддю – глибший – вміст – і плян —
На – ще – незрушному, – форпости, – тлі. —
Літають – бублики. Кидики[37] – тлум. —
Й – свідомість: юна – відьма – на мітлі.
До потопельника, що – ще – кричить
Сила – й над тим, яке – давно – травою.
Піском – повітря. Пес – у парку – виє.
Підземка – павзу. – Ніч – куня – в трамваї.
На ратуші – півмісяцем – й плазун,
Як – невимовне – кронами – з низин.
Кипить буття – примружений – казан:
Амурчик – пальчик, – й сірка – на озон.
Й знов дійсність – вшир, – набік, – у довжину,
Буття – щораз – цупкіш – драговина.
Із калабані – дзвін – задеренчав, —
І – вмить – з кошами[40] – тліну – збирачі. —
Та вже – з-під квочки, – оком – світ, – курча —
До потопельника, що – ще – кричить.
Крен – у напрямі – півдня
Із циклу «Ненормовані відтинки»
Музей: акваріюм, де – й макроподи.[41]
Пара закоханих – серед – опудал.
Вся ґалерія – з воску – водоспади.
З продухвин – запах: цвіт – олив – із півдня.
Міня – квадрати – фауна – і фльора.
В повітрі – весла: крізь стіну – трієри.[42]
На сходах (мармур) – голоси – школярок.
На вході – голуби – Орфей – й ліру
Цементну, – замість – голови – рогач. —
Просто – з-під даху – скапує – сургуч
На кольоровий брухт – уздовж доріжок,
Що – профіль й торс – сегментів – антуражу.
Набабрався – й вже – руку й серце – день. —
Й спіднички – молодицям – Купідон.
Амурчик – з хаосу, – на квітці, – вирина
Із циклу «Ненормовані відтинки»
В повітрі – зблимує – крилатий – м’ячик.
Па΄рка – набік – одну – зі своїх – ми΄чок,[43] —
Чекає, коли – сяйво – після – мочви.[44] —
Садівникові – заважає – мульча.
Загортується – краєвид – в могер.
Бджола – найменший – промінь – на пуґар.
Тоненькі – ребра – вітерцю – із гір.
В каварні – двоє, – з вуст – до вуст, – й кагор.
Не закрут – існування – перескік.
Буття – для кожного – і небо – в череску. —
В вощині – завелася – метениця![45]
Біжить – з мітелкою – вже й всесвіту – панунця.
Й за нею, – рукавиці – шкіряні, —
Амурчик – з хаосу, – на квітці, – вирина.
Флюктуація
Із циклу «Паралакси»
Відкрилися – посілості – бездонні,
Що їх – у шкірки втілень – господиня,
Котра – із хаосу – шматками – цілоденна.—
Ще – існування – дівка – на виданні. —
Й струмує – дійсність – в обриси – голчасті,
Де – кузов небуття а потвори – чистять,
Заки – і їм – дадуть – з заглибин – чосу,
Щоб – з дерева буття – чергову – чухру.[46]
Й скрізь – на відтинках – з форм нових – варіння!
Коріння – часу – крізь – бруньки – й вмирання. —
Народжуються – й лускають – пухлини,
Аби – всі ядра – в висхідному – пляні —
Й голівку – й серце – кожний – елемент,
Який – надто усталене – лама.