І-цзін
Книга змін
Вступ
Цей вступ призначений читачеві, який не знається на Китаї. Він потрібен як такий собі путівник по пропонованій роботі, має зорієнтувати читача в питаннях, без урахування яких не буде зрозумілою сама «Книга змін» і, більше того, не буде зрозуміло, чому автор взявся за переклад і доcлідження памятки, яка дуже мало, на перший погляд, означає для сучасного читача. Крім того, саме в цьому вступі необхідно пояснити основну термінологію памятки, яка постійно буде застосовуватися пізніше і без якої не можна обійтися, читаючи «Книгу змін».
Ми виконали цю роботу, бо, вивчаючи матеріали з історії китайської філософії, постійно стикалися з необхідністю передувати дослідженню кожної філософської школи дослідженням «Книги змін» основного та початкового пункту міркувань майже всіх філософів Стародавнього Китаю.
«Книга змін» стоїть на першому місці серед класичних книг конфуціанства і в бібліографічних оглядах китайської літератури. Це зрозуміло, адже бібліологія та бібліографія у феодальному Китаї були створені людьми, що отримали традиційну конфуціанську освіту. Бібліографи старого Китаю непохитно вірили в традицію (не споконвічну, але достатньо стару), що віддаляла створення «Книги змін» в таку глибоку давнину, що жодна інша класична книга не могла конкурувати з нею в хронологічній першості, хоча фактично «Книга змін» аж ніяк не найдавніший із памятників китайської писемності, це встановила та ж китайська філологія.
Однак незалежно від традиції, незалежно від конфуціанства «Книга змін» має всі права на першість у китайській класичній літературі, бо має велике значення в розвитку духовної культури Китаю. Вона мала вплив у різних галузях: філософії, математиці, політиці, стратегії, теорії живопису та музики і в самому мистецтві: від знаменитого сюжету стародавнього живопису «Вісім скакунів» до магічного напису на монеті-амулеті чи орнаменті на сучасній попільничці.
Не без суму, але й не без задоволення маємо надати «Книзі змін» безумовне перше місце серед інших класичних книг і як найважчій із них: найважчій і для розуміння, і для перекладу. «Книга змін» завжди мала славу темного та загадкового тексту, оточеного обширною літературою, часто суперечливою в тлумаченнях коментаторів. Незважаючи на грандіозність цієї двотисячолітньої літератури, розуміння деяких місць «Книги змін» досі створює майже нездоланні труднощі, настільки незвичні і чужі для нас ті образи, в яких викладені її концепції. Тому нехай читач не скаржиться на автора цих рядків, якщо деякі місця перекладу цієї памятки не будуть зрозумілими при першому читанні. Можна втішитись тільки тим, що і на Далекому Сході оригінал «Книги змін» не розуміють так просто, як інші китайські класичні книги.
Щоб суттєво допомогти читачеві, ми зупинимося на плані нашої роботи, на зовнішньому описі змісту «Книги змін» і на її найголовнішій технічній термінології.
Наша робота ділиться на три частини. В першій викладаються основні дані, досягнуті при вивченні цієї памятки в Європі, Китаї й Японії. Друга частина стислий виклад даних, отриманих нами при дослідженні тринадцяти основних проблем, повязаних із «Книгою змін». Третя частина переклади книжки.
Текст «Книги змін» неоднорідний як із боку складових його частин, так і з боку самих письмових знаків, в яких він показаний. Крім звичайних ієрогліфів, він містить ще особливі значки, що складаються з двох типів рисок, сяо. Один тип це цілі горизонтальні риски: їх називають ян (світлові), ган (напружені), або найчастіше, за символікою чисел, цзю (девятки). Інший тип рисок це перервані посередині горизонтальні рисочки: їх називають інь (тіньові), жоу (податливі), або найчастіше, за символікою чисел лю (шістки). У кожному значку шість таких рисок, розміщених у розмаїтих комбінаціях. За теорією «Книги змін», весь світовий процес це чергування ситуацій, що походить від взаємодії та боротьби сил світла й темряви, напруги та податливості, і кожна з таких ситуацій символічно показується одним із цих знаків, яких у «Книзі змін» усього 64. Їх розглядають як символи дійсності і китайською називають гуа (символ). У європейській китаєзнавчій літературі їх називають гексаграмами. Гексаграми, всупереч нормі китайської писемності, пишуться знизу догори, і відповідно до цього рахунок рисок у гексаграмі починається знизу. Таким чином, першою рискою гексаграми вважається нижня, її називають початковою, друга риска друга знизу, третя третя знизу тощо. Останню риску називають не шостою, а горішньою (шан). Риски символізують етапи розвитку тієї чи іншої ситуації, показаної в гексаграмі. Місця ж від нижнього, початкового, до шостого, горішнього, які займають риски, називають вей (позиції). Непарні позиції (початкова, третя та пята) вважають позиціями світла (ян); а парні (друга, четверта та горішня) позиціями темряви (інь). Природно, що тільки в половині випадків світлова риска опиняється на світловій позиції, а тіньова на тіньовій. Ці випадки називають «доречністю» рисок: у них сила світла чи темряви «знаходить своє місце». Загалом це розглядається як сприятливе розташування сил, але не завжди вважається найкращим.
Таким чином, ми отримуємо таку схему:
Таким чином, гексаграма з повною «доречністю» рисок це 63-тя, а гексаграма з повною «недоречністю» рисок 64-та.
Уже в найдавніших коментарях до «Книги змін» вказується, що спочатку було створено вісім символів із трьох рисок, так звані триграми. Вони отримали певні назви і були прикріплені до певних кіл понять. Тут ми вказуємо їхнє накреслення та їхні основні назви, властивості й образи.
З цих понять можна зробити висновок, як у теорії «Книги змін» розглядався процес виникнення, буття та зникнення. Творчий імпульс, занурюючись в середовище меону виконання, діє, насамперед, як збурення останнього. Після цього настає його повне занурення в меон, яке призводить до створення творіння, до його перебування. Але позаяк світ це рух, боротьба протилежностей, то поступово творчий імпульс відступає, відбувається уточнення сил, що творяться, і далі за інерцією зберігається якийсь час лише їхнє зчеплення, яке призводить, врешті-решт, до розпаду всієї ситуації, що склалася, до її вирішення.
Кожна гексаграма може розглядатися як поєднання двох триграм. Їхнє взаємне співставлення характеризує цю гексаграму. При цьому в теорії «Книги змін» традиційно вважають, що нижня триграма стосується внутрішнього життя, майбутнього, створюваного, а горішня зовнішнього світу, що відступає, руйнується, тобто:
зовнішнє, що відступає, руйнується;
внутрішнє, що наступає, створюється.
Крім цього, гексаграма іноді розглядається й як така, що складається з трьох пар рисок. За теорією «Книги змін», у світі діють три космічні потенції гармонія великої тріади Небо Людина Земля.
Існує також вироблена у ворожильній практиці іцзіністів символіка окремих позицій гексаграми. У суспільстві: 1. Простолюдин; 2. Службовець; 3. Боярин; 4. Придворний; 5. Цар; 6. Досконалий чоловік. У людському тілі: 1. Ступні; 2. Гомілки; 3. Стегна; 4. Тулуб; 5. Плечі; 6. Голова. У тілі тварини: 1. Хвіст; 2. Задні ноги; 3. Задня частина тулуба; 4. Передня частина тулуба; 5. Передні ноги; 6. Голова.
Траплялися й інші способи розгляду структури гексаграм, але повне перелічення їх для нашої мети зайве. Тому ми обмежуємося лише такими вказівками.
У горішній і нижній триграмах аналогічні позиції мають найближчий стосунок одна до одної. Так перша позиція слушна щодо аналогії до четвертої, друга до пятої та третя до шостої.
Також вважали, що світло тяжіє до темряви так само, як пітьма до світла. Тому й у гексаграмі цілі риски кореспондують перерваним. Якщо співвідносні позиції (14, 25, 36) зайняті різними рисками, то вважається, що між ними «є відповідність»; у разі однорідності рисок на співвідносних позиціях між ними «відповідності немає».
Особлива увага зосереджена на аналізі гексаграми другої та пятої позицій. Кожна з них є (в нижній або у горішній триграмах) центральною, тобто такою, в якій найдосконалішим і найврівноваженішим чином виявляються ознаки триграми.
Крім цього, при аналізі гексаграми традиційно вважають, що більшого значення набувають риски світлові або тіньові, якщо вони в меншості. Так, у гексаграмі єдина тіньова друга риска «керує» іншими рисками й є для них центром тяжіння.
Друга частина тексту «Книги змін» написана звичайними для китайської мови ієрогліфами й є інтерпретацією гексаграм загалом, співвідношенням складових їхніх триграм та окремих рисок. Це, власне, й є текст «Книги змін». Він неоднорідний, належить різним авторам і створений у різний час.
У цьому тексті ми, передусім, розрізняємо основний текст і коментарі, що примикають до нього, й які давно вже ніби зрослися з основним текстом, тому подальша достатньо рясна коментаторська література розвинулася навколо основного тексту та доданими до неї коментарями.
В основний текст входять такі дванадцять складових частин:
I. Назва гексаграми, гуамін, пізніше була приписана назвам складових її триграм.
II. Ворожильна формула, показана за допомогою чотирьох термінів (якостей), так звана си де, ці терміни: юань (початок), хен (проникнення, розвиток), лі (сприятливість, визначення) і чжен (стійкість, буття). Ці терміни присутні повністю або частково або ж відсутні.
III. Афоризми з приводу гексаграм загалом, гуаці, вони бувають більш-менш розвиненими. Іноді містять у собі «чотири ознаки» або одну з чотирьох основних романтичних пророцтв (щастя, нещастя, каяття, жаль), які, мабуть, є пізнішою вставкою в текст, як і пояснювальні слова типу «осуду не буде», «хвали не буде», «нічого не сприятливого» тощо.