Леся Українка
Діячі
Антей — співець.
Герміона — мати його.
Евфрозіна — сестра його.
Неріса — жінка його.
Хілон — ученик його.
Федон — скульптор.
Меценат — багатий, значний римлянин, нащадок відомого Мецената.
Префект.
Прокуратор.
Гості на оргії, раби, рабині, танцівниці, міми, хор панегіристів.
Діється в Коринфі під римським пануванням.
I
Садок в оселі співця-поета Антея, невеличкий, оточений глухими мурами, з хвірткою в одній стіні; в глибині садка домок з повіткою на чотирьох стовпах і з двома дверима — одні в андроніт, другі — в гінекей.
Герміона, стара мати Антеєва, сидить на порозі гінекея і пряде вовну. Чутно стук у хвіртку.
Герміона (не встаючи)
Хто там?
Голос (за хвірткою)
Се я, Хілон Алкмеонід.
Герміона (гукає в напрямі других дверей)
Антею, вийди! Ученик до тебе!
(Сама лишається сидіти, лише нижче спускає покривало.)
Антей (молодий, але мужнього вигляду, виходить з дверей і відчиняє Хілонові хвіртку)
Сьогодні ти, Хілоне, запізнився.
Всі учні розійшлися.
Хілон (дуже молодий хлопець, говорить запинаючись, з видимою ніяковістю)
Вибачай… але… я, власне, не прийшов учитись…
Антей (привітно)
Будь гостем.
(Сідає на ослоні під деревом і показує Хілонові місце коло себе, але той лишається стояти.)
Чом не сядеш?
Хілон
Маю справу…
Антей
Аж сісти ніколи, таку нагальну?
Хілон
Воно-то ні… але… пробач… я мушу подякувать сьогодні за науку… Я більше не прийду.
Антей
Чому?
Хілон мовчить.
Та правда, мені про се питать не випадає.
Я, очевидячки, не догодив тобі наукою. Що ж, не соромся, — соромитись приходиться мені.
Хілон (щиро)
Ні, ні, учителю! Того не думай!
От свідок Аполлон, що я шаную науку ту, мов святощі містерій!
Антей
Тоді не розумію…
(Перебиває сам себе, вдарившись долонею по чолі.)
Догадався!
(Видно, що й йому трохи ніяково.)
Хілоне, слухай… Я пождати можу, поки скінчиш усю мою науку… Та я волів би і зовсім не брати від тебе грошей, як тобі то трудно…
Хілон
Учителю, та ти ж не багатир.
Антей
Хілоне, я скажу тобі по правді, хоч ти ще молодий такеє слухать, але інакше трудно довести… Бач, спів, музика й слово — мій зарібок, та хист мій я таки ціную вище, ніж тії гроші, що приходять з нього.
Я талану нікого не навчив і не навчу — се ж тільки Бог здолає, — отож коли я вчу людей звичайних, недіткнутих рукою Аполлона, то — я навчаю їх малої втіхи перебирати струни доладненько та вимовляти думку виразніше, вони ж мені дають дещицю грошей,
і так ми в обрахунку. Як же Бог мені пошле обранця молодого, щоб я йому служив своїм здобутком,
і бачу я, що кожда мертва форма, яку я викладаю перед ним, присвоївшись йому, вмить оживає,
і геній молодий в прадавній формі шумує та іскриться самоцвітом, як молоде вино в старім кришталі, — тоді я вже заплачений. Ні, більше, — я наче почуваюсь до вини, що я нездатен так йому служити, як би хотів. Тепер ти розумієш?
Хілон
Учителю…
(Зворушення не дає йому говорити, він низько похиляє голову і прикриває долонею очі.)
Антей
Коли тепер твій геній вже переріс ті форми й ту науку, якими я владаю, що ж, мій хлопче, — покинь мене, я сам тобі те раджу.
Та тільки — заклинаю Аполлоном! — не кидай ще науки. Їдь в Афіни, там, певне, знайдеться іще таке, чого ми тут не маємо в Коринфі.
А потім, покінчивши різні школи, учися ще, знаходь собі науку в книжках, і в людях, і по цілім світі, але ніколи не кажи до себе:
«Я вже скінчив науку».
Хілон
Ся порада, учителю, осмілює мене.
Признаюся тобі: я не покину науки, віддалившися від тебе, бо я вступлю до школи…
(Знов мовкне.)
Антей
До якої?
Хілон
До тої, що врядив тут Меценат.
Антей
Латинської?!
Хілон
Ну, все ж тепер латинське.
Антей
Як? Я, і ти, і наша рідна мова латинськими вже стали?
Хілон
Розумів я, властиво, римське, та змилив у слові.
Антей
Як ти від мене досі не навчився не помилятись так, то в новій школі ще більше буде помилок таких.
Але не знаю, що ти там придбаєш, крім помилок. В поезії латинській і я ж тобі, здається, показав усе, що тільки варт було пізнати.
Не думаю, щоб ритори в тій школі тобі могли подати щось нового, бо я їх знаю. Думаю, що ти вже міг би їх учити.
Хілон
Сам я певен, що там учителі ні в чім не можуть зрівнятися з тобою. Все ж я мушу до їх піти.
Антей
Що змушує тебе?
Хілон
Учителю, зоставшись при тобі, я став би долею тобі подібний.
Антей
Чому ж та доля так тебе лякає?
Хіба вже я остатній між співцями?
Хілон
Не між співцями, ні…
Антей
Але між людьми?
Хілон
Я не кажу — остатній, але ж правда, що ти в громаді не займаєш місця, належного твоєму талану.
Антей
А ти ж якого маєш запобігти, коли скінчиш ту школу Мецената?
Хілон
Я можу стати ритором в тій школі, а згодом в академії де-небудь.
Або поїду в Рим. Там дуже добре ведеться вихованцям Мецената, бо рід його там досі має силу, як повелось від Августа часів.
Та поки що, то я й тепер, ще учнем, вступити можу в хор панегіристів самого Мецената.
Антей (схоплюється обурений)
Ти? Ти вступиш у хор панегіристів? В тую зграю запроданців, злочинців проти хисту?
О, краще б ти навіки занімів, позбувся рук, оглух, ніж так упасти!
І се був мій найкращий ученик!…
Пауза.
Хілон
Учителю, прийми ж мою подяку…
(Подає Антеєві гроші, добувши з калитки.)
Антей (відштовхує його руку)
Геть! Я тебе нічого не навчив!
Іди з очей!
Хілон, похнюпившись, виходить.
Герміона
Даремне ти, Антею, не взяв від нього грошей. В нього батько сто раз від нас багатший. Сяк чи так, а се ж твоя заслуженина.
Антей
Мамо! нічого я не заслужив, крім ганьби!
Герміона
Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер. Справді, сину, ми зійдемо на пролетарський хліб.
Чи буде ж добре, як твоя родина просити піде пайки дармової до тих римлян, що ти так ненавидиш?
Антей
Ще маєм хліба власного доволі.
Не прогнівляй богів.
Герміона
На все їх воля…
Запевне, так хотілось Афродіті, щоб я замість багатої невістки дочку рабині-танцівниці мала прийняти в дім…
Антей
Ще не кінець докорам?
Герміона
Се не докори, сину, тільки правда.
Чи ти ж не дав на викуп за Нерісу всю спадщину по батьку й добру пайку свого зарібку?
Антей
Вже ж не Афродіту винуй у тому. Всі боги Еллади мені веліли викупить з неволі малу дитину еллінського роду.
Адже могла б дістатися у рабство твоя дочка, моя сестра…
Герміона
Ох, сину, до того мало що й тепер бракує!
На викуп за Нерісу ми стяглися, але на посаг нашій Евфрозіні навряд чи стягнемось. А чим же доля старої дівки краща, ніж рабині?
Антей
Сестра моя й без посагу цінніша від всіх багацьких дочок.
Герміона
Хто ж те знає?
Вона ж у нас не ходить, як римлянка, по всіх усюдах. Завжди в гінекеї та все в роботі. А хоч би й пішла куди на свято, то в її уборах ніхто і не подивиться на неї.
На дверях від гінекея стає Евфрозіна, але Герміона того не завважає і править далі.
Неріса все причепуриться якось, а Евфрозіні то немає й стрічки.
Евфрозіна (молода, але вже не юна, убрана по-буденному, видно, тільки що від роботи. Нахиляється і обіймає матір.)
Матусенько! Навіщо ті стрічки?
Як є краса, то нащо їй покраси?
А як нема, то стрічка не поможе!
(Сміючись, цілує матір і випростується.)
Як, мамочко, заправить голуб'ята?
Я вже зварила їх.
Герміона (встає)
Не руш, не руш, я їх сама заправлю — ти не вмієш!
(Поспішно йде в хату.)
Евфрозіна (підходить до Антея і кладе йому руку на плече)
Чого ти, братику, так засмутився?
Се знов матуся тута воркотіла?
Ти не вважай — то вже стареча звичка.
Антей (відповідає не одразу, мов не почув її слів. Слова після паузи прориваються у нього, мов не своєю силою)
Хілон мене одбіг.
Евфрозіна (здивована)
З якої речі?
Антей
Вступити хоче в хор панегіристів.
Евфрозіна
Та що ти кажеш?!
(На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою.)
Ба, я не дивую.
Він розумом хисткий.
Антей
А таланом всіх переважив, мовби на наругу!
Евфрозіна
Мені здається, той Аполлодор, що втік до тебе з школи Мецената,
Хілона й таланом переважає, не тільки розумом. Я наслухала, як він проказував із «Антігони» Гемонову промову — далебі, я ледве сльози здержати здолала!
Антей (з лагідним усміхом, обіймаючи сестру за плечі)
Бо ти сама у мене Антігона!
Здається, я б Хілонові пробачив, якби він вчинок свій зробив для того, щоб вивести з біди таку сестру.
Евфрозіна
Зате вже я сестрі тій не простила б!
Антей
О, ти б не прийняла ні сеї жертви, ні іншої. Але, моя сестричко, якщо я хтів би стати багачем, то тільки задля тебе.
Евфрозіна
І даремне, бо я того не хочу.
(Сміється.)
Мама зараз мені б за гроші жениха купила,
і, певне, то було б лихе придбання.
Антей
Та де вже там багатство! Хоч би міг я тебе від злиднів вибавить…
Евфрозіна
Від злиднів? А де ж ти бачиш їх?
Антей
Що я не бачу, то се завдячую тобі самій.
Евфрозіна
І мамі ж, і Нерісі.
Антей
Ні, ти знаєш… Матуся відробила вже своє… Що ж до Неріси…
Евфрозіна
Їй ще час робити.
Невже твоє життя таке солодке, що і медовий місяць в ньому зайвий?
Антей
Мені мов сором тішитися щастям, як здумаю, що ти за нього платиш тяжкою працею… Ми маєм щастя, а ти що маєш тут у рідній хаті?
Евфрозіна
Я маю брата. І нехай довіку я дівуватиму — я не позаздрю ані жінкам, ні матерям щасливим, бо їх любов лиш їх родині служить, моя ж — Елладі всій. В тобі, Антею, уся надія наша.
Антей
Евфрозіно, як можна всю надію покладати в комусь одному?
Евфрозіна
Алоллон один з усіх богів не розлюбив Еллади,
і є ще їй надія на життя… А поки Алоллон є на Парнасі, то й музи будуть з ним.
Антей (з усміхом)
Я не безславний, хоч ти одна мені даєш тріумфи, бо ти для мене Ніке!
Евфрозіна
Ніке мусить свою роботу знати. Постривай,
(Виломлює з лаврового куща дві галузки, зв'язує їх у вінець і стає на постаменті колони в позі богині перемоги Ніке, простягши руку з вінцем.)
Ходи сюди! Схили прегорде чоло!
Антей підходить, все усміхаючись, і схиляє голову перед Евфрозіною, а в неї усміх бореться з сльозами щирого зворушення, коли вона кладе братові лаври на голову.
Неріса (молоденька, струнка, надзвичайно зграбна, чепурненько вбрана, стає на порозі гінекея і здивовано скрикує)
Се що таке?
Евфрозіна засоромлена зіскакує з постаменту.
Антей
Се Ніке увінчала свого поета. А коли й харіта йому додасть гранату чи троянду, він буде обдарований усім, чого дозволено бажати смертним.
Евфрозіна (почуваючи себе ніяково під холодним поглядом Неріси)
Троянда он цвіте…
(До Антея.)
Одначе Ніке до кухні мусить — помогти матусі, — бо в нас сьогодні оргія правдива: купили риби, а якраз нам тітка дала вина і пару голуб'яток.
Як я ще напечу медяників, то й Меценат на оргію позаздрить!
(З трохи примушеним сміхом зникає в дверях гінекея.)
Неріса
Чудна та Евфрозіна — все їй смішки!
Антей
Що ж, молода.
(Здіймає лаври з голови, держить їх в руці, в дальшій розмові кладе на лавці коло себе, сівши.)
Неріса
Та я ж, либонь, молодша, проте…
Антей
«Проте часами химерую», — так хтіла ти сказати?
(Сміючись, обіймає її, вона здержано приймає його пестощі.)
Що тобі?
Нездужаєш, чи хто тебе образив?
Неріса
А ти й не знаєш? Певне, вже й сусіди напам'ять вивчили оту промову про викуп мій, про посаг Евфрозіни, що мати виголошує щодня.
Антей
Уже й щодня!
Неріса
Та що ж, в тому є правда.
Мені самій ніяково дивитись у вічі Евфрозіні.
Антей
Евфрозіна тебе ні в чім не винуватить.
Неріса
Знаю.
Вона недарма в тебе Антігона…
Антей
Нерісочко! От се вже справді сором, — підслухати, а потім ще й корити.
Неріса
Підслухати! В нас не такі палати, щоб не було з кутка в куток все чутно!
Антей (трохи вражений)
Палати є тепер лиш у римлян.
Було тобі піти за Мецената.
Неріса (лагідніше, ніж досі)
Я не корю тебе, що ти убогий, але яка ж дружина не бажає своєму чоловікові достатків?
Антей
Ну, і собі при тому.
Неріса
І собі.
Хіба то зле? Я справді не вдалася до того, щоб весь день в ярмі ходити так, як твоя сестра.
Антей
Ти ж і не ходиш.
Неріса
А думаєш, мені від того легше?
Антей
Якби не легше, ти б сама робила.
Неріса
В людей на те рабині є…
Антей
Нерісо, від тебе трохи дивно сеє чути.
Неріса
Бо я сама рабинею була?
Так що ж, я б і на волі заробляла тим, чим тоді, якби ти допустив.
Як я тепер нікому не потрібна, всім на заваді, мов поріг високий, то з того винен ти!
Антей
Ну, годі, люба…
Неріса
Дозволь мені вступити до театру, то я твою сестру озолочу і буду матері невістка люба, бо, певне, більше зароблю за танці, ніж ти за спів та за науку хисту.
Антей
Нерісо, годі! Се твій жаль говорить,
із сього справді винен я. Прости.
(Цілує її, вона прихиляється до нього з виразом невинно ображеної дитини.)
Моя кохана! Скарбе мій! Не дам, не дам тебе юрбі тій безсоромній!
Не підеш ти на оргії до неї, — вона не тямить, що то є правдива святая оргія, встанова божа!
Неріса
Ти був коли на оргії?
Антей
Давно.
Ще підлітком. Ще як була в Коринфі гетерія співців, таємна, звісно, бо всяке ж товариство є злочин, на римську думку.
Неріса
Що ж? і дуже пишні були в вас оргії?
Антей
Зважай сама.
Збирались ми все по таких господах, як от моя…
Неріса (розчаровано)
Ах, так!..
Антей
У нас в кратерах вода все панувала над вином.
Квітки бували в нас лише в ту пору, коли вони цвіли в садках та в полі, а як верталась в тартар Персефона то забирала нам усі покраси.
Неріса
Хіба ж бувають оргії без квітів?
Антей
У нас бували, ще й які буйні!
Неріса
Але ж вони були таємні, кажеш?